Холістична медицина у Львові
Проблеми сучасної медицини
Традиційна медицина
Гомеопатія
Гомотоксикологія
Акупунктура
Інформаційна медицина
Психотерапія, Психоаналіз, НЛП
Санологія, Валеологія, Технології здоров'я
Біоритмологія, Хрономедицина
Антропософська медицина
Медичні родзинки
Навчання
Події
Медичні центри
Лікарські товариства
Наші партнери
Консультації
Лікарі
Фотогалерея

Гомотоксикологія.


Вивчення історії медицини допомогло б нам
позбутися зарозумілого уявлення, що медицина
розпочалася лише в ХХ столітті, а старі знахарі,
священики-лікарі і лікарі були жалюгідними дурнями.
Герхард Кьолєр.

Ганс Гайнріх Рекєвег Ганс Гайнріх Рекєвег.
(1905-1985)
Гомотоксикологія - як медичне вчення (теорія) була сформульована німецьким лікарем Гансом Гайнріхом Рекєвегом (1905-1985). Вона стала природним продовженням розвитку теорії медицини, коріння якої сягають глибокої давнини. Між прихильниками різних медичних концепцій (гуморальної, солідної, клітинної, молекулярної) точилася непримирима боротьба.

Гуморальна патологія з'явилась вже в стародавньому Єгипті і Вавилоні, коли були розроблені її основи. Її систематизував батько медицини, Гіпократ, а остаточно сформулював Гален. Гуморальна патологія розглядає здоров'я, як гармонію рідин тіла - евкразії, а причину всіх захворювань, як результат їх неправильного змішування - дискразії.

Концепція солідної патології була створена античними грецькими лікарями Еразістатом і Асклепієм. Згідно цієї теорії тверді структури організму визначають стан здоров'я людини В середині сімнадцятого століття італійський лікар Джоржіо Баджліві об'єднав гуморальну і солідну патології. Він розглядав організм як закриту фізичну систему, здоров'я якої визначається рівновагою між коливанням тканин і течією рідин.

В 1858 році Рудольф Вірхов висунув клітинну теорію патології, яка базувалась на думці, що організм є клітинним утвором, в якому існує взаємний зв'язок і співпраця між окремими клітинами. Згідно цієї теорії причина всіх захворювань лежить в фізико-хімічних дисфункціях і змінах в межах однієї клітини. Теорія Вірхова надала значний поштовх розвитку медицини, який був відчутним до середини двадцятого століття, коли клітинна теорія була доповнена теорією молекулярної патології (Н. Schade і P. Busse-Grawitz в 1946р.), що вивчала фізико-хімічний стан і прояви тканин, приділяючи особливу увагу набуханню волокон сполучної тканини, поверхневому натягу певних мембран, полімеризації основних субстанцій, проникності стінок капілярів і т.п.

Всі ці концепції вносячи вагомий внесок в розвиток теорії медицини і маючи певне практичне значення, при їх роздільному використанні були недостатніми для розуміння хворобливого процесу і, що важливо, для лікування.

Рекєвег не тільки показав, що немає необхідності робити висновки на підставі лише однієї з альтернативних концепцій, а запропонував використати всі ці напрямки в єдиній теорії гомотоксикозів.

Згідно Рекєвега в процесі життєдіяльності в людський організм поступають різні речовини, які переробляються і знову виводяться назовні. Необхідні організму субстанції змінюються в ході метаболічних процесів, а їх залишки виводяться. Непотрібні для організму речовини або виводяться в первісному вигляді, або піддаються впливу захисних механізмів і виводяться за їх участю. За допомогою таких процесів організм підтримується в стані динамічної рівноваги, яка обумовлює стан здоров'я.

Речовини, яких організм не потребує Рекєвег назвав "гомотоксинами". "Гомотоксин" означає людський токсин. Досліджуючи гомотоксини Рекевег встановив, що ті речовини, які виявляються під час хвороби за допомогою хімічних методів в різних виділеннях організму, безпосередньо перед цим були чинними в тканинах і відповідальними за процеси, які власне і визначаються як хвороби. Таким чином, добре вивчені з точки зору хімії речовини, які у випадку хвороби ідентифікуються як токсини, відіграють основну роль в її розвитку.

Розрізнюють екзогенні гомотоксини, які поступають в організм з зовні, і ендогенні, що утворюються в середині в процесі метаболізму інших речовин, або під впливом несприятливих факторів. Наявність в організмі гомотоксинів викликає інтоксикацію, або за Рекєвегом - гомотоксикоз. Токсичні речовини викликають в організмі людини захисні реакції, проявами яких і є захворювання. Суть захворювань полягає в відновленні порушеної токсинами рівноваги рідинної системи. Захворювання - це стан токсикозу, що викликаний гомотоксинами, а також захисні процеси, скеровані на одужання організму. Таким чином хвороба за Рекєвегом - це біологічно доцільний процес захисту проти токсичних факторів. Тому хворобу треба сприймати як прояв природного процесу зцілення.

В залежності від інтенсивності поступлення або утворення в організмі токсинів, від ступеню насиченості токсинами рідин і тканин організму, а також від конституційних властивостей конкретного індивідууму, організм в той чи інший спосіб реагує на них. Говорячи за інтоксикацію необхідно відрізняти гострі стани від хронічних. Гострий токсикоз при відповідній дозі і інтенсивності поступлення гомотоксину в організм, або його утворення в середині, може стати причиною смерті. Якщо доза токсину не є летальною, виникає гостре захворювання, що супроводжується характерною соматичною симптоматикою, що підтверджується клінічними дослідженнями. При подальшому поступленні токсинів в організм виникає хронічна інтоксикація, яка має свої характерні симптоми.

Рекєвег дослідив, що виникнення, розвиток і завершення хворобливого процесу підпорядковані певній закономірності: в спробах організму протидіяти гомотоксикозу можна розрізнити шість різних фаз, які можуть бути представлені у вигляді таблиці.


Перша фаза - фаза екскреції - виведення гомотоксинів через фізіологічні отвори цілого організму і окремих органів і тканин. Дренування - перше що робить організм, щоби позбутися гомотоксинів і їх впливу незалежно від їх виду - чи то токсична молекула, вірус, бактерія чи будь яка інша непотрібна або шкідлива для організму речовина. До процесів дренування відносяться дефекація, сечоспускання, потіння, менструація, салівація, слизовиділення, секреція тощо.

Друга фаза - фаза запалення. Характеризується вираженими процесами виведення гомотоксинів в поєднанні з лихоманкою, запаленням і болями. Ця фаза ще називається реактивною - це реакція організму на невдалу спробу або недостатність дренування. Запалення і біль - неприємні фактори реактивної фази, але вони сприяють підвищенню температури тіла, завдяки якому відбувається прискорення обмінних процесів і швидше здійснюється перехід до фази екскреції (дренування).

Третя фаза - фаза депонування. Якщо під час реактивної фази не вдається позбутися від гомотоксинів, виникає необхідність їх десь розмістити (депонувати). Токсини накопичуються в окремих ділянках організму, для того щоб пізніше, коли їх поступлення припиниться і нормальна працездатність всіх систем відновиться, спробувати ці токсини вивести. Ця фаза характеризується доброякісним відкладенням, внаслідок чого можуть виникати вторинні захворювання, наприклад, внаслідок зменшення вільного простору або надмірної ваги.

Четверта фаза - фаза імпрегнації, або проникнення гомотоксинів в середину клітин. Це прихована фаза. Якщо процес накопичення токсинів в організмі триває, їх концентрація в міжклітинному середовищі зростає і вони проникають у внутрішньоклітинний простір, уражують внутрішньоклітинні структури і ферменти і порушують функції клітинної мембрани. Дана фаза може протікати латентно і стати Locus minoris resistentiae.

П'ята фаза - фаза дегенерації. Якщо процес імпрегнації клітин гомотоксинами продовжується - відбувається руйнування внутрішньоклітинних структур внаслідок впливу гомотоксинів, що приводить до утворення продуктів дегенерації. Згідно Рекевегу в цей час вже існують дискразії і органічні порушення. Це означає ураження не тільки окремих клітин, але і цілих клітинних структур і частин органів.

Шоста фаза - фаза новоутворень. Організм намагається підтримати життєдіяльність шляхом постійного утворення нових органічних структур, але дія гомотоксинів приводить до сильного зашлаковування мезенхіми і ослаблення імунних реакцій, внаслідок чого виникають процеси дедиференціації, які ведуть до розвитку злоякісних новоутворень в різних тканинах. Рекевег розглядає дану фазу, як біологічно доцільні спроби організму підтримати існування шляхом нагромадження гомотоксинів в злоякісних пухлинах (так званий принцип конденсації).

Перші три фази захворювання є гуморальними, останні три - клітинними. Вони відокремлені між собою біологічним бар'єром. Це лінія розділу між станами, для яких характерними є процеси самозцілення (І - ІІІ фази), та станами, в яких самовиліковування вже неможливе (ІV - VI фази) внаслідок зменшення власних енергетичних ресурсів. Вона з морфологічної точки зору проходить між депонуванням та імпрегнацією, а з клінічної - між самостійно виліковними і невиліковними захворюваннями.

Процес накопичення гомотоксинів в організмі і перехід організму з одної фази гомотоксикозу в іншу (справа наліво за таблицею гомотоксикозів) називається прогресивною вікаріацією і, навпаки, перехід від фаз в правій частині таблиці в ліву - називається регресивною вікаріацією, яка характеризується відновленням функцій детоксикації в поєднанні з тенденцією до виведення токсинів з організму.


Гомотоксикологія розглядає організм як відкриту динамічну систему, що складається з трьох основних систем: гуморальної, клітинної і матріксу.

Гуморальна система - це система гуморального транспорту, до якої відносяться система артеріальних, венозних і лімфатичних судин, вона забезпечує рідинний обмін між тканинами і клітинами. Матрікс - це перехідна зона між гуморальною системою і внутріклітинним простором, транзитний простір фільтраційної системи сполучної тканини.

Перші дві фази гомотоксикозу відбуваються переважно в гуморальній системі з переходом в матрікс, дві других в матріксі з переходом або в гуморальну систему (регресивна вікаріація) або в клітинну (прогресивна вікаріація), дві останніх фази розвиваються в клітинах, супроводжуються ураженням клітинних ферментів і структур і переродженням клітин - кінцевої фази гомотоксикозів.

Як правило, процеси в організмі можуть перебігати одночасно в різних системах: гуморальній, клітинній, в матріксі. Гуморальні фази, що протікають паралельно латентним клітинним фазам виводять гомотоксини і в такий спосіб перешкоджають маніфестації клітинних фаз. Придушення гуморальних фаз при гострих захворюваннях а також при загостренні хронічних може привести до розвитку прогресивної вікаріації в напрямку до клітинних фаз.
Застосування фармпрепаратів може привести до гомотоксикозу, тому Рекєвег запропонував використовувати з лікувальною метою класичні гомеопатичні препарати та препарати різного походження приготовлені за правилами гомеопатичної фармакопеї.

Заслуга Регєвега полягає в тому, що він запропонував об'ємну універсальну схему перебігу патологічних процесів в живих організмах, завдяки якій лікар може врахувати напрямок розвиватку хвороби (прогресивна або регресивна вікаріація), оцінити енергетичний стан організму і, отже, усвідомлено керувати процесом виліковування.


© 2001 Олександр Задорожний, дизайн Дмитро Шутко.
Ukrainian Russian