Холістична медицина у Львові
Проблеми сучасної медицини
Традиційна медицина
Гомеопатія
Гомотоксикологія
Акупунктура
Інформаційна медицина
Психотерапія, Психоаналіз, НЛП
Санологія, Валеологія, Технології здоров'я
Біоритмологія, Хрономедицина
Антропософська медицина
Медичні родзинки
Навчання
Події
Медичні центри
Лікарські товариства
Наші партнери
Консультації
Лікарі
Фотогалерея

Підписка на розсилку
"Як правильно хворіти"

Архів розсилки

Часопис
Школа Своего Дела

ТРЕТІЙ ШЛЯХ?

Вважаю за необхідне одразу заявити: ця стаття відноситься до області політології. І це незважаючи на те, що автор її лікар, а терміни, якими він оперує - народжуваність, смертність, самогубства і т.п. - відносяться скоріше до медицини. Але це все дійсно стосується політології. Бо як сказала Генеральний директор ВООЗ м. Брундланд: "Тягар хвороб - це тягар недосконалої людини". А хто на практиці намагається вдосконалити розвиток людства? Звичайно, політологи!

За всю історію України тема виживання населення не звучала так гостро (за винятком, може бути, страшного голодомору початку 30-х), як зараз. Здавалося, ресурси людського потенціалу невичерпні, і витрачати їх можна без обмежень. Тому народ для верховної влади завжди був засобом, а не метою. Навіть коли декларувалося (або декларується) зворотне. Про потреби населення часто забували комуністи, поставивши турботу про розвиток продуктивних сил вище за інтереси людей. Не випадково в "Трьох джерелах і трьох складових частинах марксизму" не знайшлося місця найголовнішому джерелу і частині - науці про людину. Відповідно - головним критерієм перемоги комунізму було заявлене досягнення більш високої продуктивності труда. Вважалося, що це обов'язково приведе суспільство до щасливого життя.

Антикомуністи пішли ще далі. Вони прямо ігнорували насущні потреби населення при проведенні перетворень в країні. Багатомісячні невиплати заробітної плати заради їм одним відомих ідеалів переконливо показують презирство до людини - "гарматного м'яса" реформ.

Хто зможе вказати українському суспільству вірну дорогу до досягнення бажаного благополуччя? У ролі "провідників" виступали колишні партапаратники, юристи, колишні радянські "господарники", вже в наші дні - нова фінансова еліта, прихильники "української ідеї". У результаті країна все глибше сповзає в пучину глобальної демографічної катастрофи незважаючи на бурхливе зростання виробництва.

Чому таке трапилося? Тому що суспільство являє собою більш складний організм, ніж здавалося. У ньому діють нарівні з економічними законами ще і закони етичні, психологічні, етнічні та інші. І, як буде показано нижче, другі "головніші" за перших. Тільки в системній сукупності володіючи ними, можна здійснювати ефективне реформування сучасного суспільства. Представники яких професій повинні очолити цей рух? Ті, хто краще за інших знають природу людини і механізми її поведінки. Передусім, це соціологи, психологи, демографи, фахівці з популяційної медицини. Що стосується юристів, економістів, фінансистів і господарників, то вони повинні перейти до перших в функціональне підпорядкування. Тільки тоді може здійснитися лозунг, що декларується всіма: "Не людина для економіки, а економіка для людини!"

Відповідно в політичному словнику на першому місці опиняться не "інфляція", "приватизація", ВВП тощо, а нові в політології терміни: тривалість життя, народжуваність, якість життя тощо. Ці поняття повинні увійти в категорію цілей, відсунувши попередніх лідерів в розряд засобів.

На порозі демографічної катастрофи верховна влада зараз як ніколи повинна бути зацікавлена знати всю правду про закони народонаселення і способи управління ім. Ця інформація необхідна також для суспільства, щоб мати уявлення про те, як держава виконує свої зобов'язання перед народом.

На жаль, сучасна наука, не кажучи вже про медицину, виявилася неготовою запропонувати ефективні заходи подолання демографічної кризи. Основний натиск робиться на досягнення економічного благополуччя. Але навіть при нинішньому зростанні виробництва ми досягнемо сьогоднішнього рівня розвинених держав не раніше, ніж через 50 років. А геополітична ситуація до цього часу зміниться вже так, що мільйони темношкірих людей будуть розорювати жирний український чорнозем і дивуватися: чому при такому багатстві вимерли тубільці?

Є великі сумніви в тім, що економічне благополуччя вирішить цю проблему. Наприклад, на одного москвича припало за роки реформ в 22 рази більше фінансових надходжень, ніж на середнього росіянина. Проте, інтенсивність вимирання жителів столиці Росії виявилася в двічі більше загальноросійського показника. (Для доказу положень, що висуваються нами ми нерідко будемо використовувати дані російської статистики: вона виявилася доступнішою за нашу).

Як бути: наслідувати ортодоксальні технології виходу з кризи або все-таки з'ясувати істинну причину загибелі країни, що насувається і, виходячи з цього, розробити ефективний шлях для виходу з ситуації, що створилася? Нижче робиться спроба відповіді на це питання.

----------------

Що може бути важливішим в житті, ніж саме життя?

Проте, виражене зростання захворюваності і смертності в Україні з моменту отримання незалежності непорушний факт. Одночасно катастрофічними темпами стала знижуватися народжуваність. У результаті за 12 років незалежності населення України скоротилося майже на 4 млн. осіб. Багато це чи мало? Для порівняння: за 4 роки Великої Вітчизняної війни бойові безповоротні втрати СРСР (вбиті, померлі, ті, що пропали без звістки, ті, що не повернулися з полону) становили 8 млн. 668 тисяч осіб. Але ж ми не воювали! І йдеться про Україну, а не про цілий СРСР з його 200 млн. населення! У Росії кількість росіян за час, що пройшов після розпаду СРСР, скоротилося на 2 млн. осіб. І там у весь голос кажуть про "демографічну катастрофу". Ми ж використовуємо термін набагато скромнішій - "депопуляція". Багато хто навіть не знає, що це таке.

Смертність в пострадянських слов'янських державах виявилася настільки значною, що її визначили як найбільш важливу подію, що трапилася в світовій охороні здоров'я ХХ століття (Cockerman. W., 2000). А термін "над смертність слов'янських чоловіків" пішов гуляти по сторінках наукових зарубіжних видань. Жодне з пояснень цієї "над смертності" (постаріння населення, загальна "алкоголізація", еміграція тощо) не витримують ніякої критики, якщо засновуватися на даних статистики. (Через нестачу місця ми їх не наводимо). Принаймні, абсолютно очевидним є те, що зростання показників смертності характерне, передусім, для осіб молодого і середнього віку. А загальна смертність, також як і дитяча, набагато перевищила показники розвинених країн світу (рис. 1)



Рис1. Загальна смертність в ряді країн світу (на 1 тис. населення)в 90-х р.р.

1-Китай, 2-Японія, 3-Канада,4-Туреччина, 5-Ірландія, 6-Іспанія,7-Нідерланди, 8-США, 9-Швейцарія, 10-Франція, 11-Фінляндія, 12-Італія, 13-Австрія, 14-Англія, 15-Норвегія, 16-Швеція, 17-Німеччина, 18-Данія, 19-Україна.

 

Потрібно відмітити і трагічний розрив, що збільшився між тривалістю життя чоловіків і жінок, через який українки виявилися приреченими на 10-15 років вдівства. Україна - країна удовиць.

Трагізм ситуації підкреслюється ще й тим, що в деяких пострадянських країнах динаміка смертності в останнє десятиріччя кардинально відрізняється від української: вона знижується, незважаючи на те, що прибуток на душу населення в цих країнах нижче, ніж в слов'янських державах в середньому на 40% (мал. 2). (Пояснення цьому факту буде дане трохи нижче).



Рис.2. Динаміка загальної смертності в республіках колишнього СРСР від 1986 до 2000 року (1986 р. - 100).

(Цей малюнок був би ще більш красномовний, якби відлік загальної смертності в Україні проводився з 1961 року. Тоді зростання цього показника становило б 250%)..

Матеріальний добробут відіграє, звичайно ж, велику роль в проблемі здоров'я. Для підтвердження цього є безліч наукових доказів. Зростання матеріального достатку з початку ХХ-го віку привело до зниження смертності в розвинених країнах світу. Навпаки, бідність і приналежність до низького соціального класу зменшують життєздатність за рахунок неповноцінного харчування і поганих житлових умов, обмеження можливості адекватного відпочинку, отримання освіти тощо. З часу розпаду СРСР на його території показники добробуту істотно знизилися - до рівня початку 60-х років.

Однак в 60-х роках смертність в СРСР була однією з найнижчих у світі. Досягнутий до того часу рівень 6,9 на 1 тис. населення (в Україні - 6,1!) досі не змогли перевершити провідні країни Європи і Америки. До того ж, можна перелічити велику кількість бідних держав - Мексика, Бразилія, Куба, Венесуела, Корея та інші, в яких показники смертності нижчі, ніж в найбільш багатих - Німеччині, Швейцарії, Швеції, Норвегії, США та інш.

Таким чином, бідність не абсолютна причина зростання показників смертності. Наприклад, серед регіонів РФ найбільш несприятлива динаміка економічних показників спостерігалася в Дагестані: в порівнянні з середньо російськими показниками до кінця 90-х р.р. тут менше споживали м'яса на 67%, молока на 10%, фрукти і ягід на 74%, яєць на 50%. Проте, демографічна ситуація в цьому регіоні залишається однією з найсприятливіших в Росії: загальна смертність становить 7,6 проміле проти 15,7 в середньому по Росії.

До речі сказати, ситуація, що склалася на пострадянському просторі, не є винятковою. Наприклад, в США за час великої економічної депресії промислове виробництво скоротилося до 1932 року на 47% в порівнянні з 1929 роком. Інвестиції впали в 4 рази. Важка промисловість була завантажена на 15-20% від наявних потужностей. Чисельність безробітних досягла третини населення. Розорилися мільйони держателів акцій, країну захлиснула хвиля банкрутств. Тобто ситуація дуже нагадувала нашу. Подібність в масштабах кризи дозволяла чекати і схожого погіршення демографічних показників. Нічого подібного! Більшість показників здоров'я населення, включаючи смертність, зберегли сприятливу динаміку. Рівень самогубств в Америці 30-х виріс усього на 5-8% в порівнянні з динамікою попередніх років. В Україні кількість самогубств з 1988 по 1999 рік зросла на 58%, а в Росії - на 60% (з 1990 по 1994 р.). У 30-і роки виражений економічний спад і погіршення рівня життя населення відбувалися і на території Європи. Проте, демографічна ситуація не зазнала істотних змін: в Англії смертність підвищилася на 5%, в Німеччині на 2%, Швеції - на 1%, В інших державах показники здоров'я залишалися стабільними.

І ще один приклад, який примусить нас звернутися до нематеріальних чинників, які визначають життя суспільства. Післявоєнні роки характеризуються зростанням добробуту практично у всіх країнах світу, включаючи країни соціалістичного табору. Паралельно з цим меншали показники смертності. Але з середини 60-х при триваючому зростанні ВВП, показники смертності в групі країн Варшавського договору стали неухильно збільшуватися (Рис. 3). У так званих країнах "вільного світу" динаміка смертності як і раніше носила позитивний характер.

Рис.3

У чому причина цього явища?

Для того щоб в цьому розібратися, нам доведеться звернутися до засад нової науки, яка, на жаль, зусиллями деяких "вчених" і прямих неуків набула скандальної популярності. Йдеться про валеологію - науку про здоров'я людини. Народившись в СРСР, валеологія отримала пріоритетний розвиток в Україні. Її методологія заснована на тому, що здоров'я необхідно характеризувати прямими показниками, а не від зворотного, як це робиться на практиці (захворюваність, смертність і т.д.). Тоді здоров'ям можна "управляти". Але для того, щоб це зробити, треба мати уявлення про людину як цілісну систему, а не як суму органів і тканин. З позицій валеології людина являє собою єдину систему, що складається з трьох ієрархічних рівнів: духовного, психічного і тілесного. При цьому духовність - вершина ієрархії цієї системи. Те, що відбувається на нижчих рівнях організації людини - психічному і тілесному - цілком визначається станом духовної сфери. Тут, звичайно, валеологія нічого нового не відкрила: всі древні філософські і релігійні вчення стоять на таких самих позиціях. Але вона уперше використала цей підхід для аналізу демографічних процесів.

Виходячи з методологічних передумов валеології, було висловлене припущення, що фізична життєздатність населення залежить не тільки від умов буття (матеріальних чинників), але і від етичної атмосфери і емоційного стану суспільства (духовних і душевних чинників).

Проблемою духовності наука ніколи не займалася. Зате багато займалася цим теологія. У теологічній психології виділяються три групи чинників духовного негаразду. Перша група містить "гріхи" хибних цілей, які примушують людину обирати в житті помилковий шлях (сріблолюбство, розпуста, ненажерливість, "сотворіння кумирів"). Друга група - це "гріхи" руйнівних соціальних відносин. Одні з них приводять до деструкції товариства (через індивідуалізм, егоїзм, заздрість, неповагу до старших), інші - до придушення свободи особистості (через диктатуру масової культури або гординю авторитарної влади). Третя група включає "гріхи" згубних емоцій, які формують в свідомості людини домінантні вогнища саморуйнування (гнів, туга, втрата сенсу життя, безвихідність). Теологія називає все це не просто "гріхами", а "смертними гріхами", тобто такими що ведуть до смерті людину.

Все, що відбувається зараз на пострадянському просторі, виявляє собою "насильство над духом", спробою "ампутувати" стару душу і пересадити нову. Але не у всіх країнах СРСР, що розпався так катастрофічно "перемелюється" духовність населення. У частини країн, в яких в роки радянської влади іслам був загнаний в підпілля, він вийшов на духовну і політичну авансцену, зцементував суспільство, примусивши його жити за законами предків (хоч багато з них не можуть бути прийняті європейським розумом). Саме цим пояснюється, на наш погляд, позитивна динаміка показників смертності в ісламських республіках, незважаючи на відставання в економічних показниках (рис.2). Це означає, що неприйняття нової ідеології визначається не стільки попереднім радянським вихованням, скільки далекою історичною пам'яттю народу, його етнічним архетипом (колективним несвідомим за К.Юнгом).

В Україні здійснюються спроби повернутися до релігійних традицій предків. За 10 років незалежності в релігійній сфері України сталися зміни, як ні в одній іншій галузі громадського життя. У порівнянні з 1991 роком релігійна мережа виросла майже в два рази - з 13,2 тис. до 26,8 тис. релігійних організацій, конфесій, течій. Сьогодні церковну службу в Україні здійснюють 32 тис. священнослужителів, в країні діють 250 духовних центрів і управлінь, митрополій і єпархій. Збільшилося в п'ять разів кількість монастирів, і на сьогодні їх нараховується 306. У сферах добродійності і милосердя діють 245 місій, що в 11 раз більше, ніж в 1991 році. "Духовне навчання" проводиться в 138 учбових закладах, що в 8 раз більше, ніж на момент проголошення незалежності України. Більш ніж в 18 раз зросла чисельність церковних періодичних видань. За даними соціологічних досліджень, Церква користується найвищим довір'ям населення в порівнянні з іншими суспільними інститутами. Але чи привело це до "миру під оливами"? Розбіжності в конфесіях Християнства ще більше посилили духовну кризу суспільства.

Можна припустити, що духовні негаразди не тільки сприяють розвитку захворювань (через психосоматичні механізми, добре відомі лікарям), але і самі є ушкоджуючим чинником. Довести такий вплив на фізичне здоров'я можливо тільки в тривалих дослідженнях. Якщо погіршення духовного благополуччя буде супроводитися зростанням захворюваності і смертності, значить "гріховність" з'являється в медичному розумінні чинником ризику розвитку захворювань і смерті. Проведення подібних досліджень вимагає "вимірювання" духовності. Приладами це зробити неможливо, так як об'єктом вимірювання виступають нематеріальні явища. У подібних ситуаціях теологія рекомендує оцінювати моральність людини опосередковано - "по справах її". Чим більше суспільство схильне до здійснення поганих вчинків, тим частіше вони трапляються. Отже, за кількістю порушень загальнолюдських заповідей (не убий, не вкради, не перелюбствуй, не створи собі кумира, шануй батьків, не зневіряйся і т.п.) можна ретроспективно судити про рівень духовної ущербності суспільства. Одиницями вимірювання здатні служити дані офіційної статистики про дії, які вважаються порушенням перелічених заповідей: вбивства, грабунки, розлучення, алкоголізм, покинуті батьки і діти, самогубства та інш. Там, де соціальні аномалії зустрічаються частіше, рівень прояву духовного занепаду населення вище.

Потрібно зазначити, що духовність у валеології трактується не в релігійному значенні, а в світському. Під духовністю розуміють особливу діяльність свідомості, скеровану на збагнення значення життя і свого місця в ньому, на визначення критеріїв добра і зла для оцінки людей і подій. Благополучними вважаються дії, що відповідають загальнолюдським нормам моральності, закріпленим народною мудрістю в релігійних заповідях. Вони призначені для пошуку оптимальних форм існування і розвитку людини і суспільства. Протилежні мотиви відносяться до сфери духовного неблагополуччя ("гріховності").

До основних індикаторів збиткової духовності, доступних для порівняльної оцінки, відносяться вбивства і самогубства. Перші відображають агресивність, озлобленість, другі - безвихідність, втрату сенсу життя. У країнах колишнього СРСР в період перебудови (1984 - 1986 г) виявлене істотне зниження частоти суїциду (Varnik, 1997), що може трактуватися як вияв соціального оптимізму. Однак цей спад до кінця 80-х початку 90-х років змінився періодом неухильного зростання суїцидності, в тому числі і в Україні (таблиця). Паралельно з цим зростала захворюваність і смертність.

Динаміка самогубств в Україні

Роки

1989

1990

1991

1992

1993

Абсолютні показники

10934

10693

10743

11731

12541

Відносні показники

21,1

20,6

20,7

22,5

24,1

Роки

1994

1995

1996

1997

1998

1999

Абсолютні показники

13907

14587

14928

15524

15150

14870

Відносні показники

26,8

28,3

29,1

30,5

30,2

29,8



Сумарну величину духовного негаразду характеризує загальна злочинність. З 1986 р. по 1995 р. кількість вбивств в Росії зросло в 4 рази, грабунків і розбоїв в 6 раз, сумарна злочинність в 2,2 рази. Для вивчення зв'язку наведених параметрів було проведене дослідження на матеріалі російської статистики (І.Гундаров). Виявлений тісний збіг між динамікою етичного і фізичного неблагополуччя. Ступінь кореляції обох траєкторій досягала 0,85. Всяке підвищення або зниження злочинності супроводилося підвищенням або зниженням смертності (рис. 4). Подібний за характером зв'язок виявлений і між динамікою самогубств і смертності.




Рис.4


В обох випадках кожна з групи причин не могла викликати іншу. Значить, існував якийсь прихований агент, який формував загальну єдину схильність до злочинів, вбивств, самогубств і хвороб. Жоден з відомих медичних, екологічних, геофізичних або інших чинників не повторював представленої траєкторії. Найвірогідніше, в ролі "сірого кардинала" виступав етично-емоційний стан суспільства.

Викладені матеріали послуговують достатньою основою для висунення гіпотези про значення духовного неблагополуччя як чинника ризику передчасної смерті. Можна зробити і більш широке припущення про існування закону духовно-демографічної детермінації..

Аргументи на користь існування такого закону накопичені в достатній кількості. До їх числа відноситься масштабне дослідження І.А Гундарова, проведене на матеріалі 52 країн Європи і Америки, що представили свої дані в ВООЗ до 1990 р. Аналізувався зв'язок між рівнем духовного неблагополуччя і смертністю від основних груп захворювань. Духовне неблагополуччя оцінювалося за кількостю самогубств. Вибір самогубств пояснювався тим, що вони відображають дію найбільш могутніх руйнуючих психіку сил.

У залежності від інтенсивності самогубств, країни поділені на 4 групи: низький рівень (менше 5 випадків на 100 тис. населення), середні (5-9 і 10-19 випадків) і високий (більше як 20 випадків). Виявлено, що при переході від низьких рівнів самогубств до високих спостерігалося зростання смертності від серцево-судинних захворювань у чоловіків на 33%, у жінок - на 24%. Ще більш істотним виявилося збільшення смертності від злоякісних новоутворень: у чоловіків на 110%, у жінок - на 95%.

Духовне неблагополуччя суспільства здатне впливати і на показники народжуваності. Прийнято вважати, що в основі спаду народжуваності - зубожіння населення і непомірні фінансові витрати на догляд за новонародженими і виховання дітей. Відповідний аналіз переконує, що це не єдина причина. Наприклад, за десятиріччя 90-х р.р. кількість абортів не збільшилася, а поменшала (через зменшення кількості вагітних). Одночасно з цієї ж причини - знизилася кількість смертей в зв'язку з легальними і кримінальними перериваннями вагітності. Відмічене також збільшення репродуктивних дисфункція у жінок і зменшення повноцінних сперматозоїдів в чоловіків. З 1991 року в Україні саме чоловіки - основна причина бездітності в сім'ях. Таким чином, якщо навіть всі молодята захочуть мати дітей, далеко не у всіх це вийде. Всі ці несприятливі для демографічної ситуації явища, що виражаються в спаді народжуваності, знову ж добре корелюють з приростом злочинності і асоціальної поведінки.

Існують й інші причини зниження народжуваності, які також треба мати на увазі. Наприклад, нав'язування через рекламу індустрії сексуальних розваг, прагнення до сексу заради сексу, деперсоналізація інтимних зв'язків ведуть до зниження прагнення, потенції і оргазму (В.Франкл, 1990).

Велику небезпеку масових сексуальних дисфункція несе впровадження в шкільні програми ранньої статевої освіти. Зняття покривала романтичності з відносин між чоловіком і жінкою, зведення любові до рівня суто технічних аспектів інтимного зв'язку, приводять до гальмування еротичного почуття, а потім до необхідності пошуку незвичайних, перекручених способів задоволення статевої потреби. Все це - вияв збиткової духовності суспільства ("не чини перелюбу"!).

Можливість управління народжуваністю через психосоціальні умови багато разів доведена історією. У Німеччині 30-х років після приходу до влади Гітлера відмічався виражений емоційний підйом (не будемо аналізувати його безпосередні причини). Одним з виявів його був зліт народжуваності. Інший приклад - північноамериканський "бебі-бум" 50-60 років. Це спростовує існуючу серед демографів думку, нібито зниження народжуваності є обов'язковим проявом цивілізації, який не піддається довільній корекції.

У міжнародних "Доповідях з людського розвитку" велика увага приділяється вибору інтегральних індикаторів прогресу. Їх планується закласти в основу реформ глобального управління людством для досягнення "максимальної планетарної справедливості". Найбільше поширення отримав "індекс розвитку людського потенціалу" (ІРЛП). Він складається з чотирьох показників: валовий прибуток на душу населення, рівень письменності, показник тих, що поступили в учбові заклади і тривалість життя від моменту народження. Однак перелічені показники характеризують, по суті, все той самий рівень матеріального достатку. Це відноситься і до тривалості життя, якщо обчислювати її з моменту народження, а не більш пізнього віку. У такому випадку вона сильно залежить від дитячої смертності, яка напряму визначається економічним благополуччям держави і рівнем розвитку охорони здоров'я. На відміну від немовлят, у дорослих тривалість життя формується в великій мірі під впливом духовного стану. Дорослі мають самосвідомість, якої немає у маленьких дітей.

У якій мірі показник, що пропонується західними вченими відображає найбільш головну людську якість - рівень моральності і душевну гармонію? Проведеними дослідженнями (Оксфордський університет, 2000) показано, що збільшення ІРЛП супроводилося значним зростанням безвихідності, вбивств, зґвалтувань, розлучень. Виходить, що цей показник в запропонованому наборі критеріїв відображає не розвиток людського потенціалу, а його деградацію.

Стає очевидним, що ні виробничі, ні монетаристські показники, ні ІРЛП не є достатніми індикаторами для характеристики гармонійного розвитку суспільства. Вони відображають лише умови буття. Але в них немає найбільш головного - оцінки суб'єктивного благополуччя людини, включаючи сенсу і мети існування, задоволення собою і умовами життя. Тобто того, що називається "якістю життя" (ЯЖ). Якість життя відображає суб'єктивне сприйняття людиною її фізичного, психічного і соціального функціонування. Саме цей показник повинен бути головним при оцінці прогресу цивілізації і ефективності перетворень в суспільстві. Дослідження показують, що ЯЖ людини залежить від економічної складової приблизно на 40%, інші 60% припадають на емоційну сферу (І.Гундаров). Дослідження якості життя населення здійснюються валеологами і в нашій країні: показаний тісний зв'язок якості життя і "кількості" здоров'я жителів м. Києва.

Зі всього викладеного стає очевидним, що ні капіталізм, ні комунізм не здатні забезпечити необхідні умови для високої якості життя. Обидва шляхи - диктатура ідеології і диктатура грошей - ведуть до деградації людства. Необхідний третій шлях - шлях гуманізації суспільства.. Новий шлях здатний об'єднати на справедливій основі переважну більшість населення - як індивідуалістів, так і колективістів, монархістів і анархістів, слов'янофілів і західників.

Що це за шлях? Автор не може поки дати відповідь на це питання. Головне - сформулювати проблему, а вона, мені думається, сформульована.

Для пошуку відповіді на це питання в Росії, наприклад, створена Асоціація незалежних вчених "Росія ХХI вік", в яку увійшли соціологи, психологи, демографи і…валеологи. Тобто всі ті, хто знає природу Людини і закони її поведінки. Асоціація готує проекти законів, направлених на гуманізацію суспільства.

Мабуть, настав час створити щось подібне і у нас. Час не чекає.

Я не знаю, хто буде обраний новим Президентом. Але дуже би хотілося, щоб він, формулюючи стратегію розвитку країни, спирався на думку цієї, ще не створеної Асоціації.

Автор сподівається на відгуки всіх зацікавлених в процвітанні України.

Голова Проблемної комісії МЗ і АМН України "Санология і валеологія" доктор медичних наук професор Геннадій Апанасенко




 Олександр Задорожний, дизайн Дмитро Шутко.
Ukrainian Russian